Польща після другої світової війни

ПЛАН

1.    Встановлення комуністичного режиму.

2.    Кризи 50-80 р.

3.    Створення «Солідарності».

4.    «Круглий стіл» 1989 р. і встановлення демократичного ладу.

5.    Економічні реформи.

Вступ

Територію Польщі було визволено від нацистських окупантів військами Червоної армії у 1944 р. Одночасно у визволенні Бать­ківщини брала участь і Армія Крайова, сформована довоєнним польським урядом, що знаходився у Лондоні. Одначе загони Армії Крайової були роззброєні радянськими військами, значну части­ну солдатів та офіцерів відправили до СРСР.

З червня 1944 р. на території Польщі діяли Польський комі­тет національного визволення, який перегодом назвав себе Тим­часовим урядом, що орієнтувався на Москву, та його збройні сили — Армія Людова.

28 червня 1945 р. відповідно до рішень Ялтинської конфере­нції цей Тимчасовий уряд Польщі було перетворено на Тимчасо­вий уряд національного єднання, до складу якого увійшли Ст. Миколайчик та кілька представників лондонського уряду. Но­вий уряд визнали СРСР, США, Велика Британія. Одначе він, не­зважаючи на видимість коаліційного характеру, був прорадянським за своєю суттю.

Неприйняття прорадяцського режиму викликали збройний опір патріотичних сил Польщі. У країні розгорнулася неоголошена громадянська війна. її запеклість посилила присутність великої кількості радянських радників і спеціалістів, що сприй­малося значною частиною населення як обмеження суверенітету країни і спричиняло закономірний протест.

Загалом у лавах національного підпілля боролися проти вла­ди 150 тис. осіб, а загальна кількість тих, котрі загинули з обох сторін, становила 30 тис. Рясно пролита кров посилила політич­не протистояння у країні.

1. Встановлення комуністичного режиму

Вибори до сейму щоразу відкладались і відбулися лише в січ­ні 1947 р. Урядовому блокові протистояла ПСЛ (Польська

селянська партія) на чолі зі Ст. Миколайчиком, який після повер­нення до країни швидко оволодів ситуацією у селянському русі. На межі 1945—1946 pp. ПСЛ стала найзначнішою за чисельністю і впливом у суспільстві партією. Вона виступала за дієвий суве­ренітет Польщі, проти присутності радянських військ і частин НКВС, за справді демократичний розвиток країни. Позиція ПСЛ дістала серйозну підтримку громадськості, але важелі влади, бю­рократичний апарат лишалися під контролем комуністів, внаслі­док чого результати виборів було грубо сфальсифіковано. "Офі­ційно" урядовий блок здобув 80,1% голосів, ПСЛ — 10,3%. Під­тасування результатів було очевидним. Унаслідок грубого тиску на ПСЛ та її лідера, Ст. Миколайчик мусив у жовтні 1947 р. емігрувати на Захід, а партію було фактично розгромлено. Серед комуністичних лідерів В. Гомулки і Б. Берута посилилася боротьба за владу. Переміг останній.

Болеслава Берута, одного з найбільш послідовних провідни­ків сталінізму в Польщі, було обрано 1947 р. президентом Польсь­кої Республіки і головою Державної ради.

У грудні 1948 р. створено нову комуністичну партію — Поль­ську об'єднану робітничу партію (ПОРП), в якій переважало просталінське керівництво.

2. Кризи 50—80-х pp.

До 1956 р. в країні сформувалася командно-адміністративна система управління економікою. Диктаторський режим Б. Беру­та призвів до посилення беззаконня, корупції, зловживань вла­дою. Погіршувалися умови праці трудящих, різко зменшилася заробітна платня за зростання споживчих цін. Це викликало невдоволення владою, дедалі настійливіше у різних прошарках населення лунали вимоги демократизації польського суспільства.

Драматичні події стались у м. Познань. 28 червня 1956 р. спалахнув страйк на заводі Цигельського, робітники висунули вимоги економічного характеру, підтримані й іншими підприєм­ствами Познані. Одначе згодом події вийшли за межі економіч­ного страйку. Робітники роззброїли охорону в'язниці, заволоді­ли зброєю, атакували приміщення суду, прокуратури, воєводсь­кого управління державної безпеки. Політбюро ЦК ПОРП винес­ло рішення про застосування військ. Влада вчинила у місті кри­ваву бойню. Загинули 55 осіб, вмерли від поранень ще 19, пора­нення й каліцтва дістали 575.

На тлі познанської бойні різко погіршилося загальне політичне становище у країні. 21 жовтня 1956 р. В. Гомулку, давнього опонен­та Б. Берута, було обрано першим секретарем ЦК ПОРП. Його повернення до влади зі схваленням зустріли сотні тисяч поляків. Польща до певної міри позбувалася опікування Москви. Кремлівсь­кі лідери не ризикнули чинити опір настроям більшості.

Нова влада припинила репресії у країні; швидкими темпами почали розвиватися легка і харчова промисловості, торгівля, сфера послуг. Було припинено насильницьку колективізацію, до 85% землі залишилось у приватній власності. Відбувалася лібера­лізація в культурі та духовному житті. Уряд прагнув нормалізу­вати відносини з церквою.

Однак у 60-ті pp. знову посилилися застійні явища в економі­ці, прогресивні реформи загальмувались. Соціалізм не приніс народові благ, що виголошувались, виникли перші ознаки кризи,

Потужний вибух громадського невдоволення стався після оголошення 12 грудня 1970 р. рішення про підвищення цін на основні продовольчі товари. На суднобудівних підприємствах Гданська, Гдині, Щецина розпочалися страйки, під час яких ро­бітники Гданська організували демонстрацію до місцевого комі­тету ПОРП з вимогою скасувати рішення про підвищення цін. Робітників підтримало студентство, одначе влада, застосувавши сили регулярних військ і міліції, придушила виступ страйкарів.

Трагічний підсумок подій на Балтійському узбережжі — 44 за­гиблих і понад 1 тис. поранених. Ці події викликали загальне заворушення у країні. В. Гомулка і Ю. Циранкевич мусили піти у відставку. Першим секретарем ЦК ПОРП було обрано Е. Герека.

Е. Герек зумів дещо стабілізувати становище у країні. Поліп­шилось економічне становище, збільшилися заробітна платня, соціальні виплати. Але це піднесення тривало недовго.

У другій половині 70-х pp. соціально-економічне становище Польщі різко погіршилося внаслідок впливу зовнішніх і внутріш­ніх факторів. Зокрема, загальносвітова економічна криза середи­ни 70-х pp. негативно вплинула на економіку країни. В умовах зростаючої соціальної напруженості почали оформлюватись опо­зиційні сили. З обранням 1978 р. папою римським краківського архієпископа Кароля Войтили (Іоанна-Павла II) різко зріс вплив католицької церкви, яка негативно ставилася до політики ПОРП.

Через постійне зниження життєвого рівня у липні—серпні 1980 р. розпочалися страйки, центром яких знову стали міста Бал­тійського узбережжя — Гданськ, Гдиня, Щецин. Уряд змушений був піти на переговори і підписати угоди зі страйковими коміте­тами. Влада дала згоду на створення незалежних профспілок. Вони мали стати альтернативою офіційним професійним об'єд­нанням, у яких великий вплив мала ПОРП.

3. Створення "Солідарності"

На хвилі страйкового руху в Гданську виникла незалежна профспілка "Солідарність", яку очолив один із керівників страйкового комітету електрик суднобудівного підприємства Л ех Валенса.

Протягом короткого часу "Солідарність" перетворилася на масовий рух, в якому брали участь мільйони людей, у тому числі й члени ПОРП. Цей рух став виявом загальнонаціонального протесту проти політичної системи. "Солідарність" перетворила­ся на центр, довкола якого згрупувались усі демократичні сили Польщі.

Боротьба між ПОРП і "Солідарністю" досягла апогею у верес­ні 1981 p., коли Л. Валенсу обрали лідером незалежної профспіл­ки на загальнонаціональній конференції. У московського керів­ництва залишився останній надійний захисник "засад соціалізму в Польщі" — Войцех Ярузельський. 18 жовтня 1981 р. він засту­пив на посаді лідера ПОРП С. Каню, який втратив контроль над ситуацією. Обіймаючи також посаду голови уряду та міністра оборони, В. Ярузельський сконцентрував у своїх руках всю пов­ноту влади в країні.

У ніч проти 13 грудня 1981 р. Ярузельський створив "Війсь­кову раду національного спасіння", а Державна рада оголоси­ла воєнний стан у країні. Було заборонено збори, мітинги, страй­ки, закрито кордони країни, заарештовано керівників "Солідар­ності" на чолі з Л. Валенсою, а також "Комітету робітничої оборони".

Воєнний стан було знято 1983 р. Влітку того ж року до країни прибув із візитом Іоанн-Павло II. Уряд навіть дозволив Л. Валенсі зустрітися з ним. Приїзд папи римського пожвавив національно-демократичний рух у країні. Одначе власті не збиралися йти на компроміс. Деяке пожвавлення економіки, скасування карткової системи не супроводжувалися навіть спробою проведення реформ. Політична нестабільність зберігалася.

4. "Круглий стіл" 1989 р. і встановлення демократичного ладу

Лютий—квітень 1989 р. стали поворотними в історії Польщі. В цей час відбулося засідання "круглого столу", де з одного боку в дискусіях узяли участь ПОРП та її прибічники, а з іншого — опозиція і католицькі кола. Було досягнуто угоди про визнання за опозицією права на відкриту діяльність, легалізацію "Солідар­ності", про реформу парламенту і виборчого закону.

Вибори у червні 1989 р. до сейму та в сенат продемонструва­ли глибоке неприйняття польськими громадянами комуністичної системи. Із 100 місць у сенаті "Солідарність" здобула 99. І хоча у другому турі активність виборців знизилася, загальна поразка ПОРП стала неминучою. У січні 1990 р. ПОРП було перетворено на Соціал-демократію Республіки Польща (СДРП), яка стала на позиції парламентської демократії та ринкової економіки. В її лавах залишилося лише 50 тис. членів.

9 грудня 1990 р. на президентських виборах переміг лауреат Нобелівської премії Лех Валенса. Надзвичайне піднесення у польському суспільстві викликав візит папи Іоанна-Павла II у серпні 1991 р.

Остаточного удару по комуністичній системі було завдано 27 жовтня 1991 p., коли на вільних виборах до парламенту пере­могу здобуло правоцентристське угруповання.

5. Економічні реформи

Перед урядом "Солідарності" на чолі з Т. Мазовецьким сто­яли дуже складні економічні проблеми, успадковані від колиш­ньої системи. Уряд запропонував програму кардинальної реор­ганізації економіки, яка базувалася на швидкому переході до ринкової економіки, зміцненні фінансової системи, рівності всіх форм власності та умов їх розвитку.

Нова економічна політика, що здійснювалась під керівницт­вом міністра фінансів Лешека Бальцеровича, дістала назву "шо­кової терапії". Було ліквідовано державний контроль над ціна­ми, розпочалася приватизація державної власності, в економіку почали залучати іноземний капітал. Ці заходи привели до стабі­лізації ринку: магазини наповнювалися різноманітними товара­ми, зникло поняття дефіциту, злотий став конвертованим. Пере­будова економіки стикалася з серйозними труднощами: впав життєвий рівень населення, виникло масове безробіття (на початку 1992 р. — 2 млн). Слабка соціальна захищеність трудящих при­звела до акцій протесту. Чимало людей розгубилося, втратило життєві орієнтири. Особливо погіршилося становище робітників текстильної промисловості, розташованої навколо Лодзі, а та­кож вугільної та металургійної на півдні країни.

Рівень життя сільських жителів, які становили 1993 р. близько третини економічно активного населення, знизився на 30-40%, тобто набагато більше, ніж у інших соціальних прошарків. Рані­ше селяни самі збували свою продукцію, одначе за відсутності дефіциту подібній практиці настав край.

І все ж таки, незважаючи на досить похмуру загальну карти­ну, Польща рухалась уперед. Вона була першою з країн Східної Європи, яка до 1993 р. видісталася зі спаду. Інфляція за 1992 р. впала до рівня 48%. Польща спромоглася стабілізувати свою валюту, не використовуючи коштів, виділених для цієї мети МВФ. Зростання обсягу виробництва ВНП, що почалось у 1992 p., тривало і прискорилось у наступні роки.

Серед факторів зростання польської економіки у другій поло­вині 90-х pp. слід визначити активізацію інвестиційної діяльності та зовнішньої торгівлі, пов'язану з економічним пожвавленням і сприятливою кон'юнктурою на ринках розвинених країн. У 90-ті pp. Польща твердо стала на рейки ринкових перетворень і досяг­ла на цьому шляху певних успіхів. Близько 60% ВНП Польщі створюється у приватному секторі.

З 1995 р. новим президентом Польщі є А. Квасневський, лідер СДРП, переобраний на новий термін 2000 р. Парла­ментську більшість після виборів 2001 р. теж складають соці­ал-демократи.

Нове керівництво Польщі не бачить альтернативи ринковій економіці, одначе прагне посилити соціальний захист трудящих.