Розвиток засобів зв’язку в Україні
Зв’язок, перш ніж досягти сучасних способів і форм, подолав великий
шлях історичного розвитку. Він виникає в епоху первісного суспільства.
Уже з появою перших людей на Землі в процесі праці виникає потреба в
спілкуванні. Головним досягненням цього періоду є поява членороздільної
мови. Щоб домовитися про організацію полювання на великого звіра,
первісні люди повинні були зібрати всіх мисливців племені, а може, і
запросити мисливців із сусіднього племені для спільного полювання.
Оповіщення про появу звіра здійснювалося або шляхом подачі сигналів, або
посильними. Так зародився зв’язок особистим спілкуванням, посильними і
сигналізацією.
У епоху неоліту відбувається "перший великий суспільний поділ праці” —
відокремлення скотарських племен від землеробських. Установлюється
товарний обмін між ними. З’являються нові види зв’язку — контакти між
представниками різних племен при обміні продуктами їхньої праці.
Пізніше, коли відбувся "другий великий поділ праці” і ремесло
відокремилося від землеробства, зв’язок особистим спілкуванням
ускладнюється, тому що виникає необхідність його встановлення між трьома
партнерами: хліборобом, скотарем і ремісниками.
Перед початком бою вишиковувалися війська і віддавалися всі необхідні
розпорядження і накази. Під час руху військ і у момент бою старший
начальник керував військами за допо-могою звукових і зорових сигналів, а
також команд. При ньому знаходилися прапороносці, сурмачі, глашатаї
(посильні).
Полководці для передачі звісток широко використовували багаття і гінців.
Знаходячись у походах, слов’янські вожді підтримували постійний зв’язок
зі своїми племенами, використовуючи для цього кінних гінців і гінців на
турах (човнах).
Під час бою слов’яни вміло забезпечували зв’язок між окремими загонами
за допомогою прапорів. Прапор складався з дерев’яної тичини, зверху якої
міцно закріплювався жмуток яскравих рослин, кінський хвіст і т.п.,
названі "чубчиком стяговим”.
Шикування військ для бою і початок атаки виконувалися по команді
воєначальника. Збір воїнів після бою відбувався також за наказом
воєначальника.
Для подачі сигналів використовувалися прапори, сигнальні роги, ударні
інструменти і вогонь. Під час дій із засідок сигнали передавалися
звуконаслідуванням тварин і птахів.
Подальший розвиток зв’язку у східних слов’ян пов’язаний з
державотворенням.
Наприкінці IX століття в результаті об’єднання Новгородських і Київських
земель була утворена Київська держава (Київська Русь). Столицею Русі
стало місто Київ. Основним засобом зв’язку столиці з військами були
"люди піші і кінні”.
Для передачі звісток застосовувалися також голуби. У давньоруському
фольклорі є багато пісенних і казкових сюжетів про птаха, що передає
звістку. Звукові сигнали застосовувалися головним чином на невеликих
відстанях для збору військ і населення. Для передачі звукових сигналів
застосовувалися: била (металева чи дерев’яна дошка), дзвін, барабан,
труба, посвистіль і накри. Особливо важливу роль виконував вічовий дзвін
во важливу роль виконував вічовий дзвін
у Великому Новгороді. По заклику його новгородці збиралися на віче для
вирішення військових і цивільних справ.
Таким чином, у Київській Русі коло застосування зв’язку значно
розширилося. Передача військових і державних звісток для широкого кола
населення міст здійснювалася, як правило, через спеціальних осіб —
"бірючей” (глашатаїв). Для збору військ і населення застосовувалися
било, дзвін, барабани і труби. Для передачі інформації на великі
відстані (для зв’язку прикордонних міст (фортець) і сторожів з Києвом, а
також з військом, що знаходиться в поході) у першу чергу
використовувалися багаття і віхи. Вони забезпечували передачу умовних
сигналів послідовно від однієї вежі до іншої, утворюючи лінію
сигнального зв’язку уздовж усього кордону й углиб держави. Уперше був
введений повоз, що забезпечував доставку князівських указів і ратних
звісток. Для зв’язку з військом і між посадами уздовж кордону широко
використовувалися також голуби, гінці на лижах, гінці на конях і гінці
на човнах.
Доставка особливо важливих звісток і збереження їх змісту у таємниці
здійснювалися довіреними особами, при цьому зміст вчили напам’ять або
застосовували різні способи шифрування.
Про виступ у похід Запорізьке військо оповіщалося пальбою з гармат.
Одночасно надсилали кругову повістку козакам-зимовчанам, які жили в
степу на хуторах і в слободах. У разі потреби організації відсічі
значним силам ворога із Січі направлялися посланці на Дон і Україну із
закликом до спільної боротьби з загарбниками.
У 1895 році полковник Генерального штабу Добринін Ф.Н. у статті
"Телеграф і служба його у воєнний час” уперше пропонує організацію
безперервного дротового телеграфного зв’язку штабу наступаючої армії зі
штабами корпусів, які входять до складу цієї армії.
Запропонований ним спосіб організації зв’язку полягає в "безперервному
подовженні дроту в напрямку переміщен-ня даного штабу з метою
забезпечення зв’язку із старшим штабом” із значним попередженням цього
подовження перед переходом підлеглого штабу на наступне місце його
розгортання, тобто підлеглий штаб повинен переміщатися в такий пункт, до
якого вже прокладено жердинну лінію забезпечено телеграфний зв’язок зі
старшим штабом.
Військовий телеграф містився в мирний час у телеграфних ротах саперних
батальйонів корпусів. З оголошенням мобілізації він переходив на штат
воєнного часу, а з початком бойових дій на нього покладалося
забезпечення телеграфного зв’язку зі штабом армії і штабами сусідніх
корпусів; штабами дивізій і загонів, що входять у корпус з найближчою
урядовою телеграфною станцією. Крім того, військовий телеграф повинен
був сприяти урядовому телеграфу у відновленні постійних ліній зв’язку.
Таким чином, напередодні російсько-японської війни російська армія мала
у своєму резерві два основні методи в галузі теорії і практики
організації дротового зв’язку, які лягли в основу всіх наступних рішень
і теоретичних розробок у розвитку військового зв’язку. Крім того, до
цього часу сформувалися цілком визначені погляди на використання
формувалися цілком визначені погляди на використання
урядового польового і військового телеграфів.
1877 року угорський інженер Т.Пушкаш запропонував проект створення
першої телефонної станції, який відразу був реалізований у США, в
Нью-Гавані. В Європі перша телефонна станція з’явилась у 1879 році в
Парижі. Перші телефонні станції в Росії було збудовано протягом 1881
року відразу в п’яти містах – Москві, Петербурзі, Одесі, Варшаві, Ризі.
1885 року російський інженер П.М.Голубицький запропонував будувати
телефонні станції з електроживленням від центральної батареї,
встановленій у самій станції. Цей блискучий технічний задум сприяв
створенню централізованих телефонних станцій, обслуговуючих десятки
тисяч абонентів.
Коли у 1876 році американський інженер А.Г. Белл винайшов телефонний
апарат, цей винахід сколихнув, перш за все, ділових людей - банкірів,
фабрикантів, купців, поміщиків. У діловому світі дізналися про новий
бізнес. І щоб успішно розвивати його, потрібно було переконати десятки
тисяч людей у вигідності нових телефонних послуг, як різновиду людського
спілкування, та найголовніше - не побоятися піти на ризик, вкладаючи у
розвиток телекомунікацій значні кошти. Але людська цікавість перемогла
всі перестороги. Новий засіб незвичайного зв'язку швидко почав
приживатися у багатьох країнах світу. Вже на прикінці ХІХ ст. в
Німеччині нараховувалося 160 тисяч осіб, які користувалися телефонним
зв'язком, в Англії - 75, Швейцарії - 50, Франції - 35 тисяч. Найбільше
телефонів у цей час було зареєстровано у США - майже мільйон абонентів.
Не обминула телефонізація і теренів України. Перші телефонні станції
запрацювали в Одесі вже 1882-го року. На той час Буковина перебувала у
складі Австро-Угорської імперії. Зважаючи на це, розвиток телефонного
зв'язку в краї відбувався швидшими темпами, ніж, скажімо, в царській
Росії. Австрійські міста телефонізувалися удвічі швидше, ніж російські.
Так у 1897 році в Австро-Угорщині нараховувалося 30 тисяч телефонних
абонентів, тоді як в Росії - лише 18 тисяч. Перший крок до телефонізації
Чернівців зробили в березні 1883 року. Саме тоді міністерство торгівлі
Австрії на прохання Буковинської палати торгівлі і ремесел прийняло
рішення телефонізувати Чернівці і околиці міста, збудувати центральну
телефонну станцію, яка мала забезпечувати зв'язком навколишні населені
пункти в радіусі 10 км, а хто бажає, - може на свій кошт провести
телефонні лінії ще далі, на відстань до 20 км. Цей проект будівництва
тривав 10 років, а впроваджувала його одна із провідних лондонських
телефонних компаній, яка на той час уже телефонізувала Прагу, Грац,
Трієст та інші європейські міста. Уже через півроку після прийняття
рішення у жовтні, того ж таки 1883 року, в Чернівцях частково
запрацювала центральна телефонна станція, яка надала послуги 13
абонентам. Цю дату і слід вважати початком телефонізації України. До
речі, у Львові перші 88 телефонів з'явилися на два роки пізніше, у Києві
- 1886 року, Харкові - 1888, Тернополі - 1897. Першими користувачами
Радіозв'язок
Велика кількість експертів у області телекомунікацій сходиться на думці, що майбутнє зв'язку належить безпроводовим технологіям.
Радіозв'язок муже бути різним. І різниться він по частотах, на яких він передається. Безпрецендентне зростання ринку бездротових технологій і бурна його інтеграція з традиційними проводовими системами останні 10 років тільки підтверджує цю думку.
Не дивлячись на те, що остання треть 20 сторіччя освячена бурхливим розвитком усіх видів інформаційних технологій, можна з великою долею впевненості казати про декількох "китів", які визначають майбутнє телекомунікаційної індустрії - цифровізацію технологій і щільну інтеграцію традиційних проводових систем зв'язку з безпроводовими методами передачі інформації, а також бурний розвиток чисто бездротових технологій у області зв'язку. Найбілш ярким прикладом є розвиток такого масового явища, як мережи сотового зв'язку, в яких бездротові технології органічно з'єднуються з традиційною проводовою телефонією. Великий час зростання безпроводових технологій стримувався рядом факторів: відносно невисокою пропускною здатністю и слабкою перешкодозахищеністю радіоканалів, обмеженістю доступного радіочастотного спектру, високими взаємними електромагнітними впливами бездротових систем, розташованих на обмеженій теріторії і працюючих поблизу на близьких частотах. Звісно, це не означає, що бездротові технологіх взагалі не використовувались, але число їх використань було обмежено. Широким масам були доступні лише такі безпроводові технології як радіо і телебачення. Застосування безпроводових технологій в системах двостороннього обміну інформацією обмежувалось в основному радіорелейним зв'язком. Однак, вже існуючі технології безпроводових технологій настільки перевантажили доступний радіочастотний спектр, що здавалось малоймовірним використання засобів безпроводового зв'язку для масового доступу до комунікаційних мереж. Ще 20 років тому мало хто вірив в будь-який розвиток ринку бехпроводових технологій. В 1979 році в Чікаго відбулись експерименти першого в світі сотового зв'язку стандарту AMPS, який в 1983 році став основою побудови сотових мереж в національному масштабі. Приблизно в той же час, а саме в 1981 році, в Європі булв введена в експлуатацію перша міжнародна мережа сотового зв'язку стандарту NMT, призначена для Данії, Фінляндії, Швеції і Норвегії. Але мало хто з гігантів телекомунікаційної індустрії зрозумів тоді, що ось вона - революція, яка переверне весь ринок безпроводових телекомунікацій.
Си-Би & Free Licence
До першого виду зв'язку можна віднести Си-Би & Free Licence, або що є те саме діапазон громадянського радіозв'язку. Головною перевагою цього зв'язку є те, що в цьому діапазоні радіозв'язком може скористатись будь-яка людина. В залежності від країни, в якій живе громадянин, це той чи інший набір радіоканалів, використовуваних для місцевих комунікацій на невеликі відстані. Велика кількість людей у всьому світі використовує Сі-Бі радіо, знаходячись вдома, в офісі, на транспортних засобах або при пішому пересуванні. В США радіозв'язок в діапазоні Сі-Бі був дозволений для громадянського застосування в 1957 році. З того часу минуло багато років, з'явились нові системи зв'язку, в тому числі сотова і супутникова, але інтерес до СіБі і досі не вщухає і число користувачів СіБі обчислюється міліонами. Це пояснюється тим, що вартість СіБі у багато разів менше ніж сотова та супутникова. Крім того СіБі оперативно виконує передачу необхідної інформації. У Москві на 3-каналі працює позивним "Петровка" служба "Крик" (кримінальний радіоінформаційний канал). Зв'язавшись з "Петрівкою" у будь-який час доби, можна викликати міліцію, швидку допомогу і будь-яку іншу екстренну службу. Крім того можна попросити діспетчера аби він зателефонував за вказаним номером і передав необхідну інформацію. Крім того є канали служби порятунку і служба допомоги автомобілістам.
У цьому діапазоні є певні правила. Одне з них промовлює, що завжди треба бутитактовним і не мішти радіозв'язку, якщо у цей час канал зйнятий іншим користувачем. Справа в тому, що частота 27 МГц не належить нікому і всі мають рівні права. Тому в зв'язку з цим існують спеціальні служби, які займаються контролем за ефіром.