Дореволюційна Росія
В
Росії перші балетні вистави здійснювалися ще в 17 ст. У 1736 в Петербурзі і в
1806 у Москві були створені постійні балетні трупи. У 19 ст. в Петербурзі і
Москві працює ряд майстрів хореографічного мистецтва: Ш. Дідло, Ж. Перро, М. Петіпа;
відомі балетні композитори: К. Кавос, П. Пуні, Л. Мінкус та артисти К.
Колосова, М. Данилова, А. Істоміна, А. Глушковський та ін. З 2-ї половини 19
ст. російський балет посідає провідне місце у світовому балетному мистецтві. До
того часу музика в балеті відігравала лише другорядну роль.
Докорінний
злам у розвитку балетного мистецтва настає у зв'язку з діяльністю П. І.
Чайковського, балетна музика якого органічно пов'язана із змістом і розвитком
сценічної дії. Він широко застосовував принцип симфонічного розвитку музичних
думок, створював яскраві музичні характеристики. Велике значення мала
діяльність балетмейстерів М. Петіпа та Л. Іванова, які разом поставили
«Лебедине озеро» П. І. Чайковського (1876). Сам М. Петіпа поставив балет
«Спляча красуня» (1889), «Щелкунчик» (1892). Піднесенню російського балету
сприяла діяльність балетмейстера М. Фокіна, артистів Г. Павлової, Т.
Карсавіної, В. Ніжинського у Петербурзі, балетмейстера О. Горського, артистів
К. Гельцер, М. Мордкіна у Москві. Музику до балетів писали композитори О.К.
Глазунов, А.С. Аренський та ін.
20 століття
Початок
XX століття ознаменувався новаторськими пошуками, прагненням перебороти
стереотипи, умовності академічного балету XIX століття. У своїх балетах
балетмейстер Великого театру А. А. Горянський прагнув домогтися послідовності
розвитку драматичної дії, історичної вірогідності, намагався підсилити роль
кордебалету, як масової діючої особи, перебороти розділення пантоміми й танцю.
Великий внесок у російське балетне мистецтво вніс М. М. Фокін істотно
розширивши коло ідей й образів у балеті, збагативши його новими формами й
стилями. Його постановки для "Російських сезонів" балетів
«Шопеніана», «Петрушка», «Жар-птиця» й інші принесли славу російському балету
за рубежем. Завоювала світову популярність створена Фокіним для Анни Павлової
мініатюра «Умираючий лебідь»(1907). В 1911-13 на ґрунті «Російських сезонів»
утворилася постійна трупа «Російські балети Дягілєва». Після відходу із трупи
Фокіна її балетмейстером став Вацлав Нижинский. Найвідомішою його постановкою
став балет «Весна священна» на музику Ігоря Стравінського.
В
умовах радянської дійсності балет розвивався в руслі методу соціалістичного
реалізму. Радянські митці у своїй творчості пішли шляхом всебічної драматизації
хореографічної дії, життєвості і народності сценічних образів. Художнє втілення
в радянському балеті знаходять теми радянського патріотизму, творчої праці,
визвольної боротьби трудящих (наприклад «Червоний мак» Р.М. Глієра (1927),
«Полум'я Парижа», «Бахчисарайський фонтан» Бориса Асаф'єва).
Яскравою
сторінкою радянського балетного мистецтва стали балети Дмитра Шостаковича
«Золотой вєк», «Болт», шедеврами світової класики стали балети Сергія Прокоф'єва
«Золушка» і «Ромео і Джульєтта». Здійснюються постановки грузинських,
вірменських, білоруських, татарських Б. — «Отелло» А. Мачаваріані, «Серце гір»
А. Баланчівадзе, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Князь-Озеро» В. Золотарьова, «Шурале»
Ф. Ярулліна та ін.