Характеристика Японії

Загальні відомості

Японія — це острівна країна, розташована на східному узбережжі Азії, в північно-західній частині Тихого океану. Зі сходу і півдня її омиває Тихий океан, з заходу — води Японського та Східнокитайського морів, а з півночі — Охотське море. Японський архіпелаг витягнутий дугою з північного сходу на південний захід. Він складається з чотирьох великих островів Хоккайдо, Хонсю, Сікоку та Кюсю, а також понад 3 тисяч дрібних островів. Країна знаходиться в зоні помірного кліматичного поясу. Її найвіддаленішою точкою на сході є острів Мінамі-Торі села Оґасавара метрополії Токіо (153°59' східної довготи), на заході — містечко Йонаґуні префектури Окінава (122°56' східної широти), на півдні — острів Окіносіма села Оґасавара метрополії Токіо (20°25' північної довготи), а на півночі — острів Бентен міста Вакканай префектури Хоккайдо (45°31' північної довготи). Площа Японії становить 377 929,99 км².

Більша частина Японських островів укрита горами, серед яких багато вулканів. Найвищий з них — гора Фудзі.

Результати археологічних досліджень доводять, що люди заселили Японський архіпелаг у добу пізнього Палеоліту. Перші писемні згадки про Японію з'являються у китайських історичних хроніках 1 століття по Р. Х. В цілому, історія Японії демонструє динамічні зміни двох парадигм за якими розвивалася країна — активні відносини із зовнішнім світом та ізоляція від нього. Такі зміни зумовили формування самобутньої японської культури.

Згідно конституції, Японія є унітарною конституційною монархією. Головою держави є імператор, але виконавча влада в країні зосереджена у руках прем'єр-міністра. Законодавча влада належить Парламенту, який є одним із найстарших демократичних інститутів Азії. Оскільки Японія була першою країною світу яка пізнала жах ядерної війни, її сьогоднішній уряд сприяє боротьбі за мир і руху роззброєнь.

Японія є другою великою економічною державою світу. Вона займає 6-е місце за обсягами імпорту та експорту товарів і є членом «Великої вісімки».

Японія посідає 10-е місце у світі за чисельністю населення, яке становить близько 127 мільйонів осіб. Столиця країни, Токіо, нараховує більше 8 мільйонів мешканців (агломерація нараховує більше 30-ти мільйонів мешканців і є найбільшою в світі).

Назва

В доісторичну епоху Японію називали Тойо-Асіхара-Мідзухо-но-куні[ — «Багата країна очеретяних рівнин і водянистих рисових колосків» та Асіхара-но-Накацу-куні— «Центральна країна очеретяних рівнин». Ці назви зустрічаються у стародавніх японських хроніках «Записи про справи давнини» та «Аннали Японії», найбільших зібраннях японських міфів та легенд.

З 4 століття Японію називали Ямато, за іменем давньояпонської держави, яка контролювала більшу частину Японського архіпелагу. Ця держава мала дипломатичні відносини з Китаєм, де її зневажливо іменували Во — «край карликів». Під впливом сусідів стародавні японці використовували на письмі для позначення власної країни китайський ієрогліф «карлик», але читали його на свій лад — «Ямато».

Близько 7 століття принизлива назва була змінена на нову, що вказувала на східне розташування Японії. Її записували трьома ієрогліфами — «Країна, де сходить сонце». У 8 столітті цей запис спростили на «Основа сонця». Початково обидва ієрогліфічні сполучення читали як «Ямато», проте згодом стали вимовляти на китайський лад — Ніппон. З 10 століття слово «Ніппон» перетворилося на основне, яким позначали Японію всередині країни і закордоном.

У 13 столітті венеціанський мандрівник Марко Поло поширив в Європі китаєзований варіант японського слова «Ніппон» — Cipangu. У французькій, іспанській та португальській мовах воно трансформувалося у Japon і, за їхнім посередництвом, потрапило до української мови, перетворившись на Японію.

З кінця 19 століття в Японії широко вживалося альтернативне прочитання слова «Ніппон» — Ніхон. В березні 1934 року, за ініціативи Міністерства культури Японії, японський уряд визнав таке прочитання помилковим, закріпивши за «Ніппон» офіційний статус. В чинній Конституції Японії від 1947 року формальною назвою країни визнано Ніппон-коку — «Японська держава». Незважаючи на це, слово «Ніхон» продовжує використовуватися в Японії на офіційному і побутовому рівнях.

Географія

Японія — це острівна країна, розташована вздовж тихоокеанського узбережжя Східної Азії. Основні острови — Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю. Острови Рюкю (Окінава) розташовані 600-ма км південніше острова Кюсю. В цілому, Японський архіпелаг включає в себе близько 3000 малих островів.

Японія посідає 19 місце за густотою населення у світі. 70—80% поверхні островів займають ліси і гори, непридатні для сільського господарства, промисловості чи проживання через часті тайфуни, зсуви і землетруси. Більшість населення сконцентрована у прибережних зонах та рівнинах.

Розташування Японії на стику трьох тектонічних плит Тихого Океану, є причиною землетрусів і підвищеної вулканічної активності на архіпелазі. Найвищою горою-вулканом країни є гора Фудзі. Останні найбільші землетруси сталися 1995 (землетрус в Кобе) і 2004 (землетрус в Ніїґата), а також 2011 (землетрус в Токіо). Існує багато гейзерів і гарячих природних ванн онсен, які використовуються для відпочинку.

Історія

Стародавність

Перші люди заселили територію сучасної Японії у пізньому палеоліті. З 11 тисячоліття до н. е. виникає «культура Дзьомон», носії якої були мисливцями-збирачами і творцями «пламенистої» декоративної кераміки. З настанням доби Яйої (300 р. до н. е. — 300 р.) на Японських островах поширюється поливне рисівництво і техніка обробки металів, які принесли з собою мігранти з Маньчжурії та Кореї. У китайських хроніках «Пізня хроніка Хань» та «Вей ши» з'являються перші згадки про державні утворення Японського архіпелагу. Серед них країна Яматай, на чолі з королівною-шаманкою Хіміко.

Період Ямато, який тривав з 3 по 8 ст. ознаменувався виникненням і розвитком державного утворення на чолі з «кімі» (імператором) у регіоні Ямато (префектура Нара). У першій половині цього періоду на архіпелазі з'являється культура курганів кофун, поширення якої засвідчує межі впливу імператорського двору Ямато на місцеву знать.

У період Асука, у середині 6 століття, з Корейського півострова до Японії проникають континентальні наукові знання і буддизм. Їх поширенню сприяв принц-регент Сьотоку. На основі будистського вчення він склав так звану «Конституцію сімнадцяти статей».

Після перевороту Тайка у 645 р., нове керівництво Японії провело ряд реформ, які перебудували державний лад і адміністрацію на зразок китайської імперії Тан, утворивши тим самим японську «правову державу» ріцурьо-кокка. Столиця країни була перенесена до міста Нара.

У період Нара за японським монархом закріпився титул «тенно» (імператора), а за державою — назва «країна Вранішнього Сонця» (日本 — Японія). У цей час було складено основні історичні хроніки Кодзікі та Ніхон сьокі, у яких «доводилось» божественне походження імператора від богині сонця Аматерасу.

З перенесенням столиці країни до міста Хей'ан (суч. Кіото) починається нова епоха, яка тривала з 794 по 1185 рр. Ця доба позначилася тотальною політичною диктатурою регентів і радників з аристократичного роду Фудзівара. Період Хей'ан був часом започаткування японськомовної літератури, зразком якої є «Оповідання про Ґендзі», що було складене придворною фрейліною Мурасакі Сікібу. Кінець періоду ознаменувався економічним занепадом аристократії та виходом на політичну арену нового стану — самураїв

Середньовіччя

Поява самураїв поклала початок боротьбі за перерозподіл влади, яка здавна належала аристократам. Першими самураїськими диктаторами стали представники роду Тайра, який у 1185 був повалений силами родини Мінамото. Останні, на чолі з Мінамото но Йорітомо заснували перший самурайський уряд — сьоґунат у місті Камакура . Цей уряд спромігся відбити у 1274 і 1281 роках монгольські навали, але занепав через невдалу внутрішню політику.

Другим самурайським урядом був сьоґунат Муроматі, заснований у 1338 році Асікаґою Такаудзі. Його нащадкам не вдалося створити ефективний централізований апарат, що стало причиною поступового розпаду Японії на регіональні протодержавні утворення провінційних володарів. Війна Онін (1467—1477) пришвидшила децентралізацію країни. Доба самурайських міжусобиць отримала назву період «воюючих країн».

Покласти край безвладдю в Японії спромоглися троє полководців — Ода Нобунаґа, Тойотомі Хідейосі та Токуґава Ієясу. Перший, за допомогою європейської зборої, ліквідував у 1573 році сьоґунат Муроматі. Другий, об'єднав країну, але не зміг передати владу у ній своїм нащадкам. Третій спромігся знищити усіх відкритих опонентів і заснував у 1603 році третій і останній сьоґунат в місті Едо, сучасному Токіо.

Із заснуванням нового сьоґунату розпочався період Едо. Центральна влада країни, вбачаючи небезпеку у християнстві порвала усі зв'язки із Західним світом і проводила політику сакоку (закриття країни) стосовно Європи. Виключенням була Голландія, яка отримала дозвіл на торгівлю у порту Дедзіма у місті Нагасакі.

Ця доба ознаменувалася відсутністю внутрішніх воєн, стрімким розвитком економіки та «японізацією» іноземних запозичень. Були вперше записані самурайські кодекси честі бусідо та закладені основи японської національної філософії та науки кокугаку. Поширення писемності, спільні культурні риси, відносна централізація влади та тривалий мир у країні сформували основи сучасної політичної японської нації.

Новий і новітній час

У 1854 році, під тиском американської ескадри американського комодора Меттью Перрі, японський уряд був змушений відкрити країну силам Заходу. В ході реставрації Мейдзі 1868 року було ліквідовано сьоґунат і встановлено уряд на чолі з Імператором. Громадянська війна Босін (1868—1869) ліквідувала самурайську опозицію прибічників, забезпечила єдиновладдя Імператорського уряду і сприяла вестернізації країни. Японія була перетворена на парламентську монархію британського типу.

Реформи періоду Мейдзі допомогли країні стати в ряд із найсильнішими країнами Європи та США, та вступити у гонку озброєнь та здобуття колоній. Перемоги у першій японсько-китайській війні (1894—1895) та японсько-російській війні (1904—1905) забезпечили домінування Японії у Східно-азійському регіоні. На 1910 році японці контролювали Корею, Тайвань та південь Сахаліну. Наступного року були скасовані нерівноправні договори із країнами Заходу.

Початок 20 ст. ознаменувався встановленням «демократії Тайсьо». Японія вступила у першу світову війну на боці країн Антанти, що дало змогу посилити позиції країни в тихо-азійському регіоні. У 1920 році Японія приєдналася до Ліги Націй, але полишила її за 13 років через окупацію Маньчжурії. У 1936 році японці підписали Антикомінтернівський пакт з Німеччиною, а у 1940 році приєднались до країн Осі.

У 1937 році Японія розпочала другу японсько-китайську війну. Превентивний напад на США у 1941 році втягнув країну до другої світової війни, яка закінчилась поразкою для Японії. В серпні 1945 року американці провели ядерне бомбардування міст Хіросіми і Наґасакі, а 2 вересня країна капітулювала.

Кінець війни ознаменувався окупацією Японії силами союзників — США та СРСР. У 1947 році, під тиском окупаційної американської влади була прийнята Конституція Японії, яка проголошувала принципи демократії, пацифізму та міжнародного співробітництва. У 1951 році уряд Японії підписав із США договір про мир та безпеку, вступивши до холодної війни на боці західних сил. Окупація основних островів архіпелагу американцями тривала до 1952. У 1972 році США передали Японії її колишні володіння на о. Окінава. З іншого боку, СРСР відмовився передавати окуповані його військами острови Курільської гряди та південну частину о. Сахалін.

За допомоги США, Японія змогла відбудувати свою економіку, яка з середини 1960-х років займає друге місце у світі за темпами зростання. У 1990-х роках країна увійшла до економічної кризи, з якої почала поступово виходити з середини 2000-х років.

Економіка

Токійська біржа — друга найбільша у світі біржа, з ринковою капіталізацією у 4 трильйонів доларів США.

Економіка Японії є однією з найпотужніших у світі. Вона займає друге місце після США за показниками ВВП ($4.5 трильйонів в 2005) і третє місце після США і КНР за показниками купівлеспроможності. Японська економіка є найбільшою в Азії. Вона сильно залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн через нестачу природних ресурсів.

Співпраця уряду і промисловців, розвинена культура бізнесової етики, розробки високих технологій та відносно малі витрати на оборонні потреби забезпечили стрибкоподібне зростання японської економіки після другої світової війни. З 1960-х по 1980-ті роки воно було вражаючим: 10% у 1960-х, 5% у 1970-х, 4% у 1980-х роках. Ріст призупинився у 1990-х роках через надмірне інвестування наприкінці 1980-х та внутрішньополітичний курс, спрямований на виправлення спекулятивних ексцесів на біржі і ринку. Спроби уряду покращити ситуацію лише забуксували японське господарство у 2000 і 2001 роках.

Однак у 2005 з'явилися ознаки одужання японської економіки після періоду застою. ВВП зріс на 2.8%, перегнавши показники ЄС і США. Основним фактором одужання став ріст внутрішнього попиту. Сьогодні економіка Японії продовжує утримувати позиції світового лідера.

Фундаментальними принципами післявоєнної японської економіки були:

Тісна співпраця підприємств, поставників, дистриб'юторів, банків і великих фінансових груп кейрецу (Міцубісі, Сумітомо, Фуйо, Міцуї та інші);
Кооперація роботодавців і профспілок;
Всестороння підтримка починань підприємців державними службовцями («господарчий патріотизм»);
Система життєвого найму у великих підприємствах.

Останнім часом багато японських фірм, особливо представники малого і середнього бізнесу, переглядають вищезгадані принципи задля збільшення продуктивності праці і прибутків.

Торгівля

Експорт — невід'ємна частина японської економіки. Головними експортними партнерами є США (22.7%), КНР (13.1%), Південна Корея (7.8%) і Гонконг (6.3%). Японці в основному вивозять транспортне обладнання, двигуни, електротовари, електронні прилади і хімікати.

Оскільки Японія сильно залежить від міжнародної торгівлі, вона імпортує широке коло товарів. Головними партнерами з імпорту є КНР (20.7%), США (14%), Південна Корея (4.9%), Австралія (4.3%), Індонезія (4.1%), Саудівська Аравія (4.1%), ОАЕ (4%) (за даними 2004 року). Японія ввозить переважно запчастини, паливо, харчові продукти, хімікати, текстиль і сировину для власної промисловості.

Корисні копалини Японії,
Історія освоєння мінеральних ресурсів Японії,
Гірнича промисловість Японії.

Населення

На середину 18 століття населення Японії становило близько 30 мільйонів осіб. Воно почало зростати після індустріалізації на межі 19 — 20 століття. Так, 1891 року в країні мешкало 40 мільйонів, а 1912 року — 50 мільйонів осіб. Після Другої світової війни, річні темпи зростання населення складали 1,26%. Завдяки цьому 1967 року кількість жителів Японського архіпелагу перетнула позначку в 100 мільйонів осіб. З другої половини 1970-х років знизилися темпи народжуваності. За даними перепису 2000 року в Японії проживало 126 925 840 особи, а середній відсоток зростання населення протягом 1995 — 2000 становив 1,1%.

Японія нараховує 127,767,000 жителів. Це монокультурна і гомогенна спільнота як називає себе японці (日本人 — ніпподзін). Вони складають 99% населення. Решта — представники корейської діаспори та іноземні робітники (переважно з країн Азії). Крім цього в Японії проживають тубільні мешканці островів — айни і рюкюсці. Існує також невелика соціальна група так-званих буракумінів (общинників), які історично виокремилися з японського соціуму у окрему «презирливу касту» завдяки виробничим особливостям (кожум'яцтво, утилізація померлих тварин, тощо).

Японія має найвищий показник у світі за тривалістю життя: 85.2 роки для жінок і 78.3 роки для чоловіків (2002). Однак японське суспільство належить також до тих, які прискорено старіють. Середній вік населення країни — 65 років. Очікується, що за наявних темпів приросту населення, кількість японців у 2050 році зменшиться до 100 мільйонів чоловік, а у 2100 році — до 64 мільйонів. Такі прогнози є загрозою для японської економіки. Закордонні спеціалісти пропонують вирішити проблеми старіння та низької народжуваності прийняттям іммігрантів. Проте останні здобули собі погану славу у японському соціумі завдяки незнанню японських звичаїв і частим злочинами (більше половини злочинів у країні скоюють вихідці з КНР).